Повернутись до звичного вигляду


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Educational Era

Педагогічна преса

Управління освіти та науки Рівненської ОДА

Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (РОІППО)

Освітній навігатор

Рівненська МАН

Stats

Загальний форум

Страницы: Пред. 1 2 3 4 5 6 След.
ПІДГОТОВКА ДО ЗНО: БАЗА ТЕСТОВИХ ЗАВДАНЬ. Тренувальне on-line тестування, У даному розділі форуму розміщено гіперпосилання на базу ВИКОРИСТАНИХ тестових завдань Українського центру оцінювання якості освіти.
 
До уваги вчителів та учнів!


Матеріал читаємо нижче або переходимо за цим гіперпосиланням.

6 САЙТІВ, ЯКІ МАЮТЬ БУТИ В ЗАКЛАДКАХ, ЯКЩО ВИ ВИВЧАЄТЕ АНГЛІЙСЬКУ


Вивчаючи англійську самостійно, виникають різні труднощі і постійно зустрічаються слова й ідіоми, які складно зрозуміти і правильно перекласти за допомогою традиційного словника, тож ось підбірка сайтів, які допоможуть у всьому розібратись і значно полегшити навчальний процес.

Цей сайт є одним з найкращих інструментів для успішного вивчення лексики. Замість того, щоб записати слово у паперовий словник і забути про його існування – створюйте підбірки слів тут і вивчайте їх інтерактивно. Ви можете додавати слова чи навіть речення з перекладом, які будуть автоматично озвучені. Для практики доступні найефективніші способи, які допоможуть не тільки запам’ятати значення слова, а й відшліфувати правильне написання і розвивати сприйняття на слух. Можна також завантажити додаток “Quizlet” на планшет чи смартфон, щоб навчатись будь-коли.

Тут варто лише ввести дієслово, і ви отримаєте усі його можливі форми у різних часах. Мати цей сайт під рукою набагато краще, ніж носитися з повною табличкою неправильних дієслів, та й у відмінюванні правильних дієслів також є свої особливості, тому цей сайт є просто безцінним помічником. До речі, ресурс підтримує й безліч інших мов, тож якщо ви вивчаєте ще якусь іноземну – він вам також знадобиться.

На цьому сайті ви можете швидко зробити транскрипцію якогось слова чи уривку з тексту. Транскрипція значно полегшує вивчення мови, адже навіть якщо текст озвучений, часто у процесі мовлення не кожне слово можна чітко розібрати, тож якщо у вас виникають якісь сумніви щодо вимови — скористайтеся цим сайтом, і все стане на свої місця.


Це величезний тлумачний онлайн-словник з приємним сучасним дизайном. Тут до кожного слова подається озвучення і усі його значення з багатьма прикладами, а також сталі вирази й ідіоми з цим словом. Крім цього, тут ви знайдете граматичні замітки, розбір схожих слів і частих помилок, а також пізнавальні й цікаві записи в блозі.

Іще один чудовий тлумачний словник, де до кожного слова подається вичерпна інформація про всі випадки його вживання. Окремо доступні значення ідіом, фразових дієслів і всіляких сталих виразів. Також тут є декілька професійних словників, зокрема медичний, фінансовий і правовий. На головній сторінці публікуються цікаві факти англійською, а також є кілька цікавих ігор, які допоможуть збільшити і закріпити словниковий запас.

Це онлайн-словник, де зібрано сленг, неологізми й всілякі фрази з прикладами, які відсутні в стандартних словниках. Цей ресурс безумовно дуже корисний, адже деколи прості слова можуть мати зовсім інше значення, і їх неможливо зрозуміти, не проконсультувавшись з таким словником. Тут користувачі самі додають визначення, якого набули слова, а інші голосують за найкраще сформовані варіанти. Тож якщо ви не знаєте значення певного виразу і ніде не можете його знайти, спробуйте пошукати тут.
Маючи ці сайти під рукою, ви зможете швидко зрозуміти значення слова в будь-якому контексті, знайти відповідь на якесь запитання чи розвіяти сумніви, знаючи, що джерело інформації є достовірним.
Матеріал підготовлено редакцією e n t è l e c h y спеціально для Україна Speaking.
 
Матеріал читаємо нижче або переходимо за цим гіперпосиланням.

Літера Ґ – список слів + тест


1 коментар Анна Огойко | Січ 31, 2017 | Мовне |



Ґоґель-моґель – це домашній десерт з яєчних жовтків, цукру та меду, какао чи рому.

Літера Ґ в українській мові має давню і складну історію. Можна натрапити на літеру з гачечком як у поширених словах (ґанокґудзикґрунт), так і в діалектних (ґалаґан (півень), ґемба (губа), ґрунь (вершина гори) та іншомовних (конґломератмарґінальнийсуґестія).
Проте для успішного складання тестів ЗНО та грамотного написання творчого завдання, вам знадобиться вивчити лише список слів з буквою Ґ, що подає Український правопис. Ось вони:
  • іменники: аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґедзь, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрати (не плутати з дієсловом грати), ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик;
  • прізвища: Ґалаґан, Ґудзь і под.;
  • прикметники: ґратчастий, ґречний;
  • дієслова: ґвалтувати, ґеґати,  ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґиґнути, ґрасувати;
  • власні назви іншомовного походження з подвійним написанням: Гданськ і Ґданськ, Гренландія й Ґренландія, Гібралтар і Ґібралтар, Гарібальді і Ґарібальді, Гете і Ґете.
Прочитайте ці слова декілька разів і запам’ятайте їх.
І не забувайте про похідніґрунт – ґрунтовий, ґрунтовно, ґрунтообробний, ґрунтувати тощо.
А ось значення слів, що можуть бути Вам невідомі:
ґазда – господар, хазяїн;
ґандж – вада, хиба;
ґирлиґа – палиця, загнута на кінці (для пастухів, старих людей);
ґлей – загуслий сік на стовбурах фруктових дерев;
ґоґель-моґель – домашній десерт з яєчних жовтків, цукру та меду, какао чи рому;
ґринджоли – низькі і широкі сани;
джиґун – баламут, спокусник, залицяльник;
дзиґлик – стільчик;
ґречний – чемний, ввічливий;
ґеґати – видавати звуки, властиві гусям;
ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти – голосно і нерозбірливо говорити, галасувати;
ґеґнути – померти;
ґрасувати – розчищати стежку, витоптувати.
 
Переконайтеся, що ви вивчили всі слова з літерою ґ, а тоді для перевірки пройдіть тест нижче (нагору не підглядати!smile;)).
Як отримаєте 200 балів, то якесь завдання на ЗНО у вас буде “схоплене”! Успіху і натхнення!




Слово з Ґ?

 ..речаний
 ..речний
 ..алантний
 ..раблистий
 ..равітаційний


Question 1 of 20


Світлина з Вікіпедії.
 
Матеріал читаємо нижче або переходимо за цим гіперпосиланням у ФБ.

 
 
Матеріал читаємо нижче або переходимо за цим гіперпосиланням у ФБ.

     
Змінено: Ігор Опольський - 11.09.2018 07:58:59
 
Матеріал читаємо нижче або переходимо за цим гіперпосиланням.

ЯК ТРЕБА ЗВЕРТАТИСЯ. КЛИЧНИЙ ВІДМІНОК



 Любов СЕРДУНИЧ

Сьомий, Кличний, відмінок донедавна, в радянські часи, був репресований, аби українська мова була подібною до лексично бідної московинської. Мабуть, тому ми досі не шануємо його...

Отже, про КЛИЧНИЙ відмінок...


На добридень усім, хто завітав на сайт "UaModna"!
Запрошую вас до розмови
про рідну, українську, мову.
 
Кличний відмінок виконує в реченні роль звертання до істоти (уособленого предмета), він не пов'язаний з иншими словами за допомогою запитання. При звертанні не запитується (хто? що? кого? чого?), а вказується на особу формою займенника ти (ви) у будь-якому випадку (напр., Даринко, матусю, ненько, земле, татку, Ростиславчику). В українській мові звертання обов'язково виражене Кличним відмінком іменника. Використання у звертаннях форм Називного відмінка (що властиве московинській мові) для української мови – не нормативно.

Слухаєш давню народну пісню і тішишся: як же ласкаво, ніжно вміли наші люди через пісню і спів звертатися до всього живого, до явищ природи, до предметів, які персоніфікуються. Засвідчують це вже самí назви народних перлин: "Ой дівчино, шумить гай", "Гей, чого, хлопці, славні молодці?", "Ой гиля-гиля, гусоньки, на став", "Ой, зійди, зійди, ясен місяцю", "Плавай, плавай, лебедонько", "Подай же, дівчино, подай же рученьку", "Ой вербо, вербо", "Ох і не стелися, хрещатий барвінку"...

І український фольклор, і літературна класика віддавна пильно дотримувалися Кличного відмінка, або, як його ще називають мовознавці, вокативу. Впродовж сторіч витворено великий арсенал мовних засобів для звертань, здатних задовольнити найвибагливіші смаки. При іменникові у формі Кл. відмінка ставили прикметники, займенники, вигуки, непоширені й поширені прикладки. Згадаймо Шевченкові рядки: "Прилітай же, мій соколе, Мій голубе сизий!", "Думи мої!", "О славо злая!", "А ти, моя Україно, безталанна вдóво, Я до тебе літатиму з хмари на розмову", "Петрусю! Друже мій єдиний! Моє ти серце!".

Кл. відмінок посилює стилістичні функції звертань, надає їм української національної специфіки та колоритности. Може, сáме це найбільше і стривожило більшовицьких ідеологічних наглядачів, і з граматик, виданих у радянські часи, "крамольний" відмінок викинули, а при звертанні замість нього дозволили вживати іменники у формі відмінка Називного. І цілком справедливо дорікав Максим Рильський: "Сахаються у нас також і кличного відмінка, що становить одну з особливостей української мови... Мені, напр., просто-таки прикро читати, коли люди пишуть у звертанні "дорогий наш учитель", бо все моє українське єство тягнеться сказати "дорогий наш учителю".

Отже, система відмінків української й московинської мов стала однаковою. Бо в московинській, як відомо, Кличного відмінка нема (винятки – християнські звертання "Господи, Боже, Отче наш"; які збереглися з давньоукраїнської мови, бо спочатку саме на українські землі поширювали грецьку релігію).

Проте борці за культуру рідної мови обстоювали законні права цієї повноцінної граматичної категорії, засобу живого спілкування, й у виданнях років незалежности знову бачимо її на своєму місці. Однак у самому спілкуванні часто чуємо уже звичні, але не наші, форми звертань: "Микола, привіт!", "Василь, тримай", "Марина, підійди", "Олег, напиши", замість наших форм "Миколо, Василю, Марино, Олеже".

Нехтувати кличним відмінком – означає невибагливо і без поваги ставитися до свого й чужого мовлення та до державної мови загалом. Не менш важливо правильно утворювати форми цього відмінка. Його мають усі іменники першої, 2-ої та 3-ої відмін в однині. У множині Кл. відмінок дорівнює Називному. Рідше утворюється він від іменників 3-ої відміни, бо це переважно назви предметів, понять, до яких ніхто не звертається, хоч і тут існує ця форма (надто в поезії) із закінченням -е: вісте, радосте, ноче, смерте, честе.
 
А тепер конкретніше. У Кличному відмінку однини іменників першої відміни треба вживати закінчення
 (тверда група): дружино, перемого, сестро;
 (м'яка і мішана групи): воле, земле, Катре;
 (іменники м'якої групи після голосного й апострофа): Маріє, мріє, надіє, редакціє, а також Іллє;
 (деякі пестливі іменники цієї ж групи): бабусю, доню, матусю, тітусю.

Іменники 2-ої відміни утворюють Кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е.
На  закінчуються іменники твердої групи (зокрема, з суфіксами -ик, -ок, -к), власні імена з основою на г, х, к і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): батьку, синку, критику, супутнику, Людвігу, читачу, товаришу; також діду, тату й подібні.
Закінчення  мають іменники м'якої групи: Андрію, Василю, Віталію, Грицю, Юрію, краю, Ігорю, розмаю, ясеню, бійцю, знавцю, царю, кобзарю.
Утворення на зразок Андріє, Юріє, Ігоре, наголошує відомий мовознавець Олександр Пономарів, суперечать цьому правилу, тому вони помилкові.
На  закінчуються іменники твердої групи (вітре, Дніпре, Мар'яне, Степане, друже, козаче, командире, Києве, Лебедине, Львове, Херсоне), частина іменників м'якої групи на -ець: (женче – від жнець ;  хлопче, шевче – від швець), іменники мішаної групи (пісняре, газетяре, стороже, тесляре, Кармалюче, Довбуше).

У звертаннях, які складаються з загальної назви та ім'я, такі іменники вживаємо у Кл. відмінку: брате Петре, тітко Марфо, колего Іване. А якщо до звертань входять ім'я ще й по батькові, то форму цього відмінка мають обидва компоненти: Володимире Петровичу, Надіє Гордіївно, Велимире Кузьмичу (або Кузьмовичу), Світанно Ярославівно. У звертаннях, де є загальна назва і прізвище, у формі Кл. відмінка виступає перше слово, а 2-е – в Називному: товаришу Іваненко, депутате Климчук, кореспонденте Пилипів. Коли ж у звертанні лише загальні назви, то їх обох подаємо у Кличному відмінку: пане офіцере, добродію ювіляре. Хоча автори нового "Українського правопису" вважають, що друге слово може мати і форму Називного: пане лейтенант, добродію ювіляр, однак власне українська традиційна ф-ма – це форма 7-ого, себто Кличного, відмінка.

Як я вже зауважила, українська класика, фольклор і живе народне мовлення пильно додержуються форм кличного відмінка: "Іди, Петре, до тієї, котру щиро любиш" (І. Котляревський); "Козаче, соколе, візьми ж мене з собою на Вкраїну далеку" (народна пісня). З цього можна робити висновок, що й нам не треба уникати цієї особливости рідної мови.

Отже, звертаймося в усному і писемному мовленні саме так, у формі Кл. відмінка: Василино, Галино, Миколо, колего, мамо, донечко, нене, закрійнице, Насте, Іллє, Маріє, Ксеніє, Зоє, Галю, Лесю, Марусю, бабусю, тітусю, братику, Світланко (Світанко), хлопчику, сину, татку, онучку, Петрику, Любомирчику.

Мають Кл. відмінок і іншомовні імена з основою на г, к, ж: Джеку, Жаку, Ніку, Майку, Людвігу, Генріху, Фрідріху. І загальні назви: викладачу, глядачу, укладачу, лікарю, поштарю, секретарю, товаришу (але каменяре), вихователю, дідусю, Віталію, Геннадію, Костю, Олесю, Ігорю, брате, парубче, друже, пастуше, Іване, Степане, Володимире, Мирославе (але: діду, сину, тату); радисте, альпіністе, професоре, директоре, ректоре, адміністраторе, режисере, комбайнере, бригадире, командире; іменники м'якої групи із суфіксом -ець-молодче, хлопче, кравче (але: бійцю, знавцю, добровольцю); Довбуше, Джордже, газетяре, кресляре, стороже.

У Кл. відмінку іменники III відміни мають закінчення - ерозкоше,  земле,  радосте, Любове, Аделе, Нінеле.
 
Кличний відмінок прізвищ  та імен . В. Сосюра звертався до поета Є. Маланюка: "Шановний пане Маланюче! Ми ще зустрінемось в бою". Отож уживаймо й ми: пане Іванюче, Михайлюче, Петренку, Винниченку (зауважмо: форму Кл. відмінка мають лише чоловічі прізвища на -ук, -юк, -енк(о)). Втім, звертатись тільки на прізвище – не вельми коректно, хоча інколи й доречно.

Взагалі вживання Кл. відмінка – це важлива ознака культури мовлення. Отже, звертання на зразок Ніна, Люба (Зіна)  Григорі вна – це калька з московинської. А правильна форма звертання – Зінаїдо  Андр іївно,  Наталю Гордіївно,  Любове  Мирослав івно,  Зоє Іллівно,  Ліліє Дзвенимирівно.

Розглянемо ще на прикладі українських чоловічих наймень (а деякі з них стали прізвищами), напр., на букву "В": Велимире, Веледаре, Велемудре, Величаре, Венцеславе, Вербане, Вересе, Вернидубе, Верниславе, Веселане, Веснославе, Вишене, Вишеславе, Віродане, Віродаре, Вірославе, Вістане, Вітане, Вітомире, Владе, Владиславе (Володиславе), Вогнедаре, Вогняне, Воїславе, Волелюбе, Володáре, Волошкý (бо Волошкó),Волемире, Володимире, Володíю (бо Володíй), Воротиславе, Восьмáче (бо Восьмáк),Вратиславе, Всеволоде, Вселюде, Всеславе, В'ячеславе, Владисвіте.

А ось як проявляються жіночі наймення у Кл. відмінку. Розглянемо українські жіночі наймення, напр., на букву "Л": Ладо, Ладиславо, Ладомило, Ладомиро, Ле вú но, Лелю, Лесю, Лілеє, Літослав о , Лоліто, Любаво, Любаню, Любúно, Любиславо, Любове, Любозоро, Любомило, Любомиро, Люборадо, Людмило, Людославо ...

Приємно відзначити, що в давніх народних і в літературних творах Кл. відмінок вживали правильно. Згадаймо "Думу-заповіт" гетьмана Івана Мазепи
"Єй, братища, пора знати,
Що не всім нам пановати";
"Ей, Панове Єнерали,
Чому ж єсьте так оспалі!
І ви, Панство Полковники,
Без жадної політики,
Озмітеся всі за руки,
Не допустіть горкой муки".

Звертаннями, себто іменниками у Кл. відмінку, рясніють літературні твори усіх сторіч.

Тарас Шевченко: "Отак-то, Богдане! // Занапастив єси вбогу // Сироту Украйну! За те ж тобі така й дяка".

Дмитро Павличко: "Мово рідна, радосте й тривого, // Піднімайсь, як сонце, понад мряч".

Валентина Бондаренко:
Чи живеш біля моря синього,
Чи в степу, чи обіч гори,
Ти не будь малоросом, сину мій,
Українською говори.

Сергій Цушко:
"
В тому, певно, є й моя провина,
що для тебе був не кращий час...
Наша мово, мово журавлина –
повернись із вирію до нас.
Зазвучи! Хай серце одпочине,
спів хай зачарує рідний край.
Наша пісне, пісне солов'їна,
слів своїх крилатих не втрачай!
Де б не був – додому серце лине.
Де б не жив – все українець ти...
Наша доле, горда, соколина –
вище хмар насуплених злети!
У долоні упаде пір'їна
наче лист жаданий від синів.
Позбирай же, ненько-Україно,
всіх своїх розкиданих птахів!" ("Журавлиний псалом"smile;).

Дмитро Павличко:
Спитай себе, дитино, хто ти є,
І в серці обізветься рідна мова;
І в голосі яснім ім’я твоє
Просяє, наче зірка світанкова.
З родинного гнізда, немов пташа,
Ти полетиш, де світу далечизна,
Та в рідній мові буде вся душа
І вся твоя дорога, вся Вітчизна.
У просторах, яким немає меж,
Не згубишся, як на вітрах полова.
Моря перелетиш і не впадеш,
Допоки буде в серці рідна мова.

Максим Рильський: Іди ж, синку, кудрявчику, Кудрявчику-ласкавчику.

Катерина Мотрич, "МОЛИТВА ДО МОВИ". У її словах, виражених поширеними звертаннями, – почуття і помисли всіх щирих українців, чиї серця не байдужі до долі рідної мови:
"Мово! Пресвята Богородице мого народу! Мово! Мудра БерегинеМово! Велична молитвонаша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія! Мово, що стояла на чатах коло вівтаря нашого національного Храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, ганьби... Мово нашаСтражданнице, великомученице Мати Божа наша, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять разів розстріляна, чорнобильською смертю засіяна. Мово нашаУбога прочанко з простягнутою рукою! Осквернена й знеславлена своїми дітьми…"

А вірш поета Дмитра Білоуса – якраз про те, як засвоїти відмінкові закінчення, себто форму звертання. І назва вірша – цілком логічна і доречна, і взагалі дуже поетична: "Слова покличні – прості й величні". (Тож звертання можна називати ще й словами покличними).
 
В джерелах слова – душі криниця.
А рідна мова – як чарівниця.
Звичайний приклад візьму навмисне,
Краса ж така в нім, що серце стисне.
Дивися – в кличнім простім відмінку:
«Ой не стелися, зелен барвінку...».
Одвертий кличний – немов дитинний,
Музичний, зичний та ще й гостинний.
Звертання щире, душевне, щедре –
Василю, Павле, Іване, Петре!
І так сердечно, і так ласкаво –
Наталю, Лесю ачи Любаво!
До зборів, сходки відкрито й радо –
Чи товариство, а чи громадо!
А найсвятіше душа приємне –
Моя Вкраїно, кохана земле,
Ти, святий Дніпре, і ти, Дунаю, –
миліших серцю звертань не знаю!
 
У моїх творах і, звісно, у мовленні звертання теж звучать органічно, природно, позаяк вживаю їх змалечку і все життя не задумуючись.
 
"Книги! Люблю, як дітей, вас – і війно, і вірно...",
"Нас не зламати на корені. В чесному герці!
В цьому й чеснота, о сивоголові мужі!.." ("До Бояна, або Добо Яня"smile;);
"Бо кожна сторінка – о нене! – там
По вінця залита кров’ю" ("Кривава книга"smile;);
"Тобі в пам'ятку ще, мій Боже, вогні, меч і різки.
Сповняла Данапру Твоя – всенародна! – сльоза…" ("Мій Бог"smile;);
"…Довго очі повнились дитинно:
"Видибай, о Боже, видибай!" ("Нарекли батьки по-українському..."smile;);
"Де ви є, козацькі одчайдухи?
Хто в тобі куняє: раб? варнак?" ("Як Тарасів мало в Україні!.."smile;);
"…Ти в моєму серці і в житті – єдиний,
Тільки й Україна, сину, в нас – одна!
 Українська ненько, Берегине роду!
Берегине слави прадідів-батьків!

Благослови щиро сина до походу
Захистити Матір нині – й на віки!" ("Материнське благословення"smile;)...

Написала я і вірш-пораду для школяриків (а може, не тільки для них...).
ЯК ВИВЧИТИ ВІДМІНКИ 
Щоб змінити слово, є відмінки.
І якщо завчить тобі не ліньки –
Ці поради пригадаєш враз.
Їх назвеш без хиби повсякчас.
 
Отже, НАЗИВНИЙ лиш називає:
Що і хто (нам пісню заспіває)?
В РОДОВОГО – інші запитання:
Це – кого, чого (нема у Тані)?
 
Віддали кому, чому? – ДАВАЛЬНИЙ.
Котрому? Чому? – Славкові, Ганні.
Далі йде ЗНАХІДНИЙ, щоб знайшли:
Що? Скількох (звірят) і скільки (лип)?
 
Підказав ОРУДНИЙ, чим орали:
Ким і скількома? – Двома волами.
А МІСЦЕВИЙ має назву місця:
В кому? В чому? В чім? (В ріці, на листі).
 
Щоб звернутись – КЛИЧНИЙ є відмінок.
Просто клич: матусю! Україно! 
 ( © Любов  СЕРДУНИЧ)
Змінено: Ігор Опольський - 21.11.2017 17:51:11
 
Матеріал читаємо  нижче або переходимо за цим гіперпосиланням.

 
Змінено: Ігор Опольський - 07.11.2018 07:09:33
 
Матеріал читаємо нижче або переходимо за цим гіперпосиланням

Від Наталії Немировської 
 
Матеріал читаємо нижче або переходимо за цим гіперпосиланням.

Фразеологізми


 

Як кіт наплакав? Ні, маємо велику та гарну підбірку фразеологізмів. Запам'ятовуйте та вживайте! Або істинні поціновувачі можуть завантажити цілий словничок фразеологізмів:



1. Крутити хвостом – вдаватися до нечесних вчинків.
2. Крутитися, як білка в колесі – бути постійно зайнятим.
3. Стріляний горобець – про людину, яка багато зазнала у житті.
4. Пекти раків – червоніти від сорому.
5. Знати  на зубок
Знати, де раки зимують
Знати як облупленого
Знати як своїх п’ять пальців
6. Душі не чути – самовіддано любити.
7. Підсунути свиню – зробити неприємність.
8. Бігати як курка з яйцем – приділяти незаслужену увагу.
9. Укрутити хвоста – приборкати, домогтися послуху.
10. Ходити іменником
Ходити  в шорах
Ходити на поводку
Ходити по миру
11. Аби з рук – через пень  колоду.
12. Ламаний гріш – нікуди не годиться.
13. У рот води набрати – ні пари з уст
14. Поставити крапку – здати в архів.
15. Стояти  на смерть
Стояти горою
Стояти над душею
16. Пашіти вогнем – Пекти раків.
17. Показати очі – вистромляти носа.
18. Попасти на слизьке – Влипнути як муха в мед.
19. Приставати реп’яхом – наступати на горло.
20. На вітер кидати
Камінчик в горло кидати
Слів на вітер не кидати
Тінь кидати кидати
21. Верати нісенітницю – говорити беззмістовно.
22. Ридма ридати – захлинатися від плачу.
23. Не покладати рук – працювати багато й старанно.
24. Наливатися кров’ю – червоніти від злості, напруження.
25. Високо НЕСТИ голову.
НЕСТИ ахінею.
Ледве ноги НЕСТИ.
НЕСТИ тяжкий хрест.
26. Дісталося на горіхи – мати від кого-небудь покарання.
27. Загрібати жар чужими руками – привласнювати наслідки чужої праці.
28. З легким серцем – без роздумів, без тривоги.
29. Замилювати очі – обдурювати кого-небудь.
30. Стріляний птах – битий вовк.
31. Прикусити язика – води в рот набрати.
32. Мокре місце залишилося – як корова язиком злизала.
33. Збитися з пуття – ступити на похилу стежку.
34. Проковтнути язика
Тримати язика за зубами
Язик без кісток
Висолопити язика
35. Позбавляти когось упевненості в собі – вибити з сідла.
36. Марно сподіватися повернути те, чого вже нема – Шукати вчорашнього дня.
37. Дозорієнтувати, заплутати кого-небудь – збити з пантелику.
38. Переводити розмову на щось інше – заговорювати зуби.
39. Уставляти клепку – напучувати.
40. Сісти на голову – знахабніти.
41. Чухати потилицю – задумуватися.
42.Уставляти палиці в колеса – заважати.
43. Без тижня день – недавно.
44. Вискочити на сухе – уникнути покарання.
45. Спуститися з небес на землю – сприймати дійсність за реальне.
46. У свою шкуру не потовпитися – бути дуже товстим.
47. Викладати карти – розповідати, нічого не приховуючи.
48. Відвести душу – довіритися.
49. Замазати рота – змусити замовкнути.
50. Кадити фіміам – вихваляти кого  – небудь.
51. бити лихом об землю – бути оптимістом.
52. Витрачати порох – докладати всіх зусиль для досягнення мети.
53. Дерти кирпу – триматися гордовито.
54. розуму не позичати – про розумну людину.
55. Продавати зуби – сміятися.
56. Витикати носа – з’являтися.
57. Два чоботи на одну ногу – бути схожим між собою світоглядом.
58. Немов з мармуру виструганий – величний.
59. Взяти голими руками – зробити нескладну справу.
60. Ускочити вище халяв – набратися неприємностей.
61. Ганяти вітер по світу – ледарювати.
62. Давати хропака – спати.
63. Вуха пухнуть – нестерпно
64. Брати за горлянку – вчепитися.
65. П’ята колона – зайва допомога.
66. Мастити п’яти салом – підлещуватися.
67. Вбивати в колодочки – підростати.
68. Заткнути за пояс – перевершити.
69. Вискочити на сухе – уникнути кари.
70. Зачепити за живе – дошкулити.
71. Вискалити зуби – сміятися.
72. Аж дим іде – інтенсивно.
73. Заливати за шкуру сала- дошкуляти комусь.
74. Копилити губу – пишатися.
75. Колоти очі – докоряти.
76. Викинути колінце – здійснити щось несподіване.
77. Яз за водою піти – зникнути безслідно.
78. Закрутити веремію – наробити крику.
79. Жувати жуйку – набридливо повторювати те саме.
80. Ламати слово – відмовлятися від сказаного.
81. Битий жак – досвідчений.
82. Важким духом дихати – гніватися.
 
Пропонуємо чергову порцію інформації

       
 
Матеріал читаємо нижче та переходимо за цим гіперпосиланням.

ОНЛАЙН ТРЕНІНГ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Сподіваюсь, що розробка Львівського РЦОЯО буде корисною для учасників ЗНО-2018р., які виберуть предмет історія України http://lvtest.org.ua:82/traneeHistory/Portraits/index.html . 
Цікавий тренінг тестових завдань із зображенням історичних персоналій (обов'язкових для розпізнавання)


      У закладці «ЗНО-2017 – Підготовка до ЗНО-2017». Створена програма Тренінг ON-LINE. «Персоналії для візуального розпізнавання» . Мета тренінгу – надати учасникам можливість попрацювати онлайн із зображеннями пам’яток із історії України, що включені до «Переліку пам’яток архітектури та образотворчого мистецтва, обов’язкових для розпізнавання абітурієнтами».

Програма «Тренінг ON-LINE. «Персоналії для візуального розпізнавання». Мета тренінгу – надати можливість учасникам попрацювати on-line із тестовими завданнями, що містять зображення історичних персоналій, які відповідають Списку персоналій для візуального розпізнавання. Цей список є додатком до Програми зовнішнього незалежного оцінювання з історії України для осіб, які бажають здобувати вищу освіту на основі повної загальної середньої освіти, затвердженої наказом МОН від 03.02.2016р. № 77.

Змінено: Ігор Опольський - 23.12.2017 07:37:39
 
Шановні колеги, учні!

Розміщуємо чергову порцію інформації, яка допоможе вам зробити мовлення більш якісним! Інформацію взято зі сторінки спільноти у ФБ "Рух за мову". Дякуємо їм!

      
Змінено: Ігор Опольський - 09.01.2018 13:19:46
 
До уваги вчителів, викладачів випускників 11-х класів закладів ЗСО, ПТНЗ, ВНЗ І-ІІ р.а.!


У соціальній мережі ФБ спільнота "Кабінет української мови" поширила скрін слів із наголосом... і не тільки. Переглянути матеріал можна за цим гіперпосиланням або нижче.


  
Змінено: Ігор Опольський - 10.01.2018 08:06:37
 
Розміщений нище матеріал взято у ФБ-спільноті "Рух «За мову»".

      
 
Розміщений нище матеріал взято у ФБ-спільноті "Рух «За мову»".

          
 
Матеріали взято у ФБ-спільноті "Відеорепетитор української мови".

  
Змінено: Ігор Опольський - 08.02.2018 11:39:02
 
 


Змінено: Ігор Опольський - 10.09.2018 06:02:47
 
ПРОПОНУЄМО ВАШІЙ УВАЗІ ON-LINE ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ З ТЕМИ "НАГОЛОС" ВІД НАТАЛІЇ НЕМИРОВСЬКОЇ.


Для того, щоб пройти тест, переходимо за ЦИМ ГІПЕРПОСИЛАННЯМ НА ОРИГІНАЛЬНИЙ САЙТ. Усіпіхів!!!
 
Матеріал читаємо нижче або переходимо на оригінальне повідомлення за цим гіперпосиланням.


Запитання: Чи потрібна кома у словосполученні «Мiсто з більш ніж 500 тис. жителiв»?

Відповідь: Кома не потрібна відповідно до примітки 4 п. 12 §118 українського правопису: «у виразах типу "(не) більше ніж", "(не) більш ніж", "(не)менше як", "(не) менш як", "(не) раніше ніж", "(не) довше як" кома перед "як" і "ніж" не ставиться».

Наприклад: На зборах більше ніж сто присутніх. У фермера не менше як двадцять корів. Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення. «Обленерго» обіцяє відключати електрику не довше як на дві години.

Це поширена помилка, оскільки часто плутають такі вислови із звичайними порівняльними зворотами, у яких перед словами як, мов, наче, немов, ніби, як і, ніж кома ставиться (Це місто прекрасне, як усмішка долі. Оксана зробила більше, ніж Микола.) 

 
 
Матеріал читаємо нижче або переходимо за цим гіперпосиланням на оригінальне повідомлення.

      Як сказати - стола чи столу?

Яке закінчення (-а чи -у) має іменник чоловічого роду в родовому відмінку – це питання мордувало не одного редактора. Він мусив пам’ятати, що особи мають закінчення -а, а збірні поняття -у, тварини -а, кущові й трав'янисті рослини -у, дерева -а, породи дерев -у, конкретні предмети -а, абстрактні поняття й речовини -у, машини -а, будівлі -у, міри -а, населені пункти -а, планети -а, країни, річки, острови -у… Часто мовець інтуїтивно відчуває, де що потрібно, але часом треба звіритися зі словником.

Пропонуємо Вам цю "невеличку" табличку (можете її роздрукувати і використати, готуючись до екзамену), а ще додаємо список слів, де закінчення залежить від значення слова:

Алжира (місто) — Алжиру (країна)
алмаза (коштовний камінь) — алмазу (мінерал)
акта (документ) — акту (дія)
апарата (прилад) — апарату (установа)
блока (у техніці) — блоку (політичне об'єднання)
буряка (одиничне) — буряку (збірне)
вала (деталь машини) — валу (насип)
дзвона (інструмент) — дзвону (звук)
звука (термін в музиці та лінгвістиці) — звуку (слухове відчуття, механічні коливання)
елемента (конкретне) — елементу (абстрактне)
інструмента (одиничне) — інструменту (збірне)
каменя (одиничне) — каменю (збірне)
клина (предмет) — клину (просторове поняття)
листопада (місяць) — листопаду (процес)
Нью-Йорка (місто) — Нью-Йорку (штат)
потяга (поїзд) — потягу (почуття)
пояса (предмет) — поясу (просторове поняття)
придатка (відросток) — придатку (додаток)
рахунка (документ) — рахунку (дія)
телефона (апарат) — телефону (номер)
терміна (слово) — терміну (строк)
фактора (маклер) — фактору (чинник)
шаблона (пристрій; креслення) — шаблону (зразок) тощо.
 
Матеріал читаємо нижче або переходимо на оригінальне повідомлення за цим гіперпосиланням

Вимова голосних звуків[ред. | ред. код]
1. Голосні звуки української мови є звуки повного творення. Вони вимовляються повнозвучно не тільки під наголосом, а й у ненаголошеній позиції.
2. Звук [а] в усіх позиціях вимовляється чітко, ясно, ніколи не скорочується й не приглушується, не переходить у звуки [е], [і], [и]: [ша́пка], [час], [дале́ко], [па́мјат'], [загл'ада́ти].
3. Голосний [о] як наголошений, так і ненаголошений вимовляється виразно, повнозвучно, ніколи не переходить у звук [а]: [вода́], [молоко́], [обговори́ти].
Ненаголошене [о] перед наголошеним складом з [у] звучить з наближенням до [у]: [коужу́х], [моуту́зка], [поулу́м иесок], [боул'у́чиĭ], [моугу́т'н' іиĭ], [роузу́мниĭ], [у боују́], [коузу́], [доушчу́], [чоуму́], [гоуту́ју], [говоур'у́], [ноушу́], [допомоужу́], [воуд͡жу́].
Не виявляє нахилу до [у] звук [о] в таких випадках: коли є сполучним голосним у складних словах: [одноку́рсниек]; також, за нечисленними винятками, у словах іншомовного походження: [борд'у́р], [монту́ју]; у префіксах до-о-об-про-роз- багатьох слів: [добу́ти], [здобу́ток], [оду́жати], [обслу́га], [пробу́ти], [роздумати]; у ряді суфіксів: [красоту́], [рвону́ти], [трусону́ти].
Перед складом з наголошеним [і] нахил [о] до [у] менш виразний: [г о(у)л'іўка], [по(у)р'і́г], [то(у)бі́], [до(у)јі́ити], [хо(у)д'і́м(о)]. Малопомітний нахил [о] до [у] перед наголошеним складом з [і] у словнику не позначається.
Сильне наближення ненаголошеного [о] до [у]: [зуозу́л'а], а то й заміна [о] звуком [у]: [зузу́л'а], вимова [о] з нахилом до [у] в будь-якій позиції: [коуро́ва], що спостерігається в говорах південно-західного наріччя, не відповідає літературній нормі.
4. Звук [у] вимовляється чітко в усіх позиціях: [кучугу́ра], [будо́воју], [л'уди́на]. Ненаголошений [у] після голосного перед приголосним може ослаблюватися до нескладотворчого: аудиторія [аўдието́р'іја].
5. Голосний [і] вимовляється чітко як звук переднього ряду і високого ступеня підняття язикової спинки: [д'ід], [с'і́но], [с'іл'с'ки́ĭ]. Так вимовляється й [і], що походить з [о]: [н'іж], [с'ік], [с'т'іл], [пос'т"і́ĭниĭ], [н'іг], [бол'і́т], [брат'і́ў], [в"іл], [б"ік], [в"ін] також [і] в закінченні називного відмінка множини прикметників, дієприкметників, числівників, займенників, [га́рн'і], [здоро́в"і], [бра́тов"і], [би́т'і], [дру́г"і], [на́ш"і]; на межі слів та частин абревіатур: [д'ід і ба́ба], [ф"і'нінспе́ктор].
Виразно вимовляється [і] й на початку слова: [і́скра], [і́спиет], [істо́та], зокрема й після прийменника на приголосний: [вʻʻід і́скри], [з і́скри]. Однак у деяких словах наголошене початкове [і] наближається у вимові до [и]: [і́инод'і], [і́инколи]у [і́иншиĭ], [і́инде].
З наближенням до [и] вимовляється також [і] в закінченнях називного й орудного відмінків однини та непрямих відмінків множини прикметників м'якої групи та порядкового числівника третій: [си́н'іиĭ], [беизкра́јіиĭ], [тре́т'іиĭ]— називний відм. чол. роду; [си́н'іим], [беизкра́јіим], [тре́т'іим] — орудний відм. однини чол. й середн, роду; [си́н'іих], [беизкра́јіих], [тре́т'іих]—родовий і місцевий відм. множини; [си́н'іим], [беизкра́јіим], [тре́т'іим] — давальний відм. множини; [си́н'іими], [беизкра́јіими], [тре́т'іими] — орудний відм.множини.
Так само вимовляється [і] в закінченнях присвійних займенників мійтвійсвій: [мојі́им] — орудний відм. однини; [мојі́их] —род. і місц. відм. множини; [мојі́им] — дав. відм. множини; [мојі́ими] — орудн. відм. множини. Без нахилу до [и] вимовляється [і] тільки в закінченнях місцевого відм.однини чол. й середн. роду: у [си́н'ім], [беизкра́јім], [тре́т'ім], [мојі́м]; давального й місцевого відм. жіночого роду: [си́н'іĭ], [беизкра́јіĭ], [тре́т'іĭ], [мојі́ĭ] та називного відм. множини: [си́н'і], [беизкра́јі], [тре́т'і], [мојі́].
Після [ј] широку вимову [і] маємо в ряді суфіксів: [крајі́ина], [геиројі́ин'а], [во́јіин], [гно́јіишче], [веибо́јіистиĭ], [мар'і́јіин], [го́јіити] та ін. Основна форма цих суфіксів -ин(а)-ин(я)-ин-ищ(е)-ист(ий)-ин-и(ти). Під впливом [ј] звук [и], що є в основі цих суфіксів, звужується до [іи].
6. Голосний [е] чітко, виразно вимовляється під наголосом як звук переднього ряду і середньо-низького підняття: [сте́жка]. Артикуляція його, на відміну від [і], легка, ненапружена. Вимова наголошеного [е] із значним наближенням до [и]: [сти́ежка], відома в говірках, є грубим порушенням літературної норми.
Виразно звучить [е] і в побічнонаголошених складах: [тѐплоте́хн'іка].
Не втрачає своєї якості звук [е] також в окремих ненаголошених позиціях, а саме: а) на початку слова після паузи: [еква́тор], [екра́н], [епо́ха];
б) коли є закінченням слова: [мо́ре], [по́ле], [га́рне], [те́пле], [да́не], [ши́те], [пе́рше], [пја́те], [ко́жне], [ус'а́ке], [дру́же], [бра́те], [пи́ше], [кли́че], [ви́ĭде], [вʻʻіз'ме];
в) у закінченнях іменників: [го́стевʻʻі], [това́риешевʻʻі], [кра́јевʻʻі], [го́стем], [това́риешем], [кра́јем], [се́рцем], [мо́рем], [до́леју], [ка́шеју], [те́слеју];
г) коли виступає сполучним звуком у складному слові, перший компонент якого має побічний наголос: [бо'лезаспок'і́ĭлиевиĭ].
В інших ненаголошених позиціях [е] наближається у вимові до [и]. Перед наголошеним складом з [і], [и], [у] це наближення більше: веді́ть [виед'і́т' ], веди́ [виеди́], веду́ [виеду́], а перед складом з [о], [а], [е]— менше: вело́ [веило́],вела [веила́], веде́ [веиде́].
У ряді випадків ненаголошене [е] і перед наголошеними [і], [и], [у] вимовляється без значного нахилу до [и], зокрема в префіксах без-пре-: [беизви́хʻʻідниĭ], [преиму́дриĭ] у заперечній частці-префіксі не-: [неид'і́ĭсниĭ]; перед [р] у межах складу: [пеирли́на] (попередній [р], звук [л] і тверді губні також розширюють до деякої міри сусідні з ними [е], [и]); після голосного в словах іншомовного походження: [поеити́чниĭ]; тоді, коли виступає в ролі сполучного звука в складних словах: [волеил'у́бниĭ].
На вимову ненаголошеного [е] впливає також сусідство м'яких приголосних, які звужують його вимову. Цей вплив найвідчутніший при обобічному сусідстві таких приголосних, особливо [ј]. Після [j] перед дальшим м'яким приголосним голосний [е] вимовляється як [иі][1] : армі́єць [армʻʻі́јиіц' ], європе́єць [јеиўропе́јиіц' ], інді́єць [ін'д'і́јиіц' ], засво́єння[засво́јиін':а], змагаєшся [змага́јиіс':а], змагається [змага́јиіц':а].
7. Голосний [и] чітко, виразно вимовляється під наголосом як звук переднього ряду і високо-середнього підняття, проміжний між [і] й [е]: [ти́хо], [хи́тра], [ми], [син], [ни́ва]. Твориться він легко, без напруження. Дуже напружена його вимова, значно обнижена артикуляція, близька до [иі] або [е]: [ти́іхо], [хʻʻе́тра], вимова його як [ы]: [мы], [сын] — усі ці відмінності у вимові [и], властиві окремим південно-західним говорам, є відступом від літературної норми. Не становить загальноприйнятої норми і вузька та підвищена вимова типового [и], характерна для північних говорів: [миі], [ни́іва]; [мі́и], [ні́ива].
Виразно чується звук [и] також: а) у побічнонаголошених складах: [шѝрокор'а́дна];
б) у ненаголошеній позиції перед [ĭ], що стоїть у кінці слова або перед наголошеним складом з [и]: [жва́виĭ], [дру́гиĭ], [ви́лиĭ]', [приĭти́], [киĭки́];
в) у ненаголошеному закритому складі закінчення слова: [до́брих], [би́тих], [пе́рших], [ко́жних], [до́брим], [би́тим], [пе́ршим], [ко́жним], [но́сиш], [но́сит'], [но́сим].
Без помітного нахилу до [е] чується ненаголошене [и] у формі 2-ої особи однини наказового способу дієслів І дієвідміни: [ви́ĭди], [ви́три], [ви́пхни]. У решті випадків ненаголошений голосний [и] кінцевого відкритого складу звучить з незначним наближенням до [е]: [свобо́ди(е)], [заво́ди(е)], [пол'а́ми(е)], [робити(е)], [би́ли(е)], [зрад'і́ўши(е)], [навʻʻі́ки(е)]. Цього малопомітного нахилу словник не фіксує.
З найбільшим нахилом до [е] звучить [и] перед наголошеним складом з [е]:живе́ [жеиве́], сидите́ [сиедеите́]. Проте [и] в ролі сполучного звука в складних словах, де першим компонентом є числівник, перед складом з наголошеним [е] вимовляється з незначним наближенням до [е]: [пјатиеде́н: иĭ]. Перед наголошеним складом з [а] наближення [и] до [е] також значне, але не таке сильне, як перед [е]. Тому позначаємо вимову цього[и] знаком [ие]: [чиетати].
Перед наголошеними складами з [о], [у], [и], [і] звук [и] виступає з невеликим нахилом до [е]: [жиела́], [жиеву], [жиеви́], [жиевʻʻі́т'].
8. На вимову ненаголошених [е], [и] впливає темп мовлення. У прискореному темпі вони ще більше зближаються один з одним: [жеве́], [жеила́], [свобо́дие], [заво́дие], [брата́мие], [роби́тие], [би́лие], [навʻʻі́кие], [зрад'і́ўшие].
9. Зближення, змішування і нерозрізнювання [е], [и] в ненаголошених позиціях — одна з найхарактерніших рис українського вокалізму. Слова в парах мене́ [меине́] і мине́ [меине], наведу́ [навиеду́] і на виду́ [на виеду́] вимовляються абсолютно однаково. Вимова ненаголошених [е], [и] без помітної відміни від наголошених, властива північним говіркам, перебуває поза нормами літературної мови.
Вимова приголосних звуків[ред. | ред. код]
1. Дзвінкі приголосні [б], [д], [з], [д̑з], ['ж], [д͡ж], [г], [ґ] у кінці слова і в кінці складу перед глухим приголосним вимовляються дзвінко: [хл'і́б], [горо́д], [вʻʻіз], [ґед̑з'], [н'іж], [ґанд͡ж], [с'н'іг], [ґиерли́ґ]; [гриебки́], [обчи́стиети], [гр'а́дка], [вʻʻідкуси́ти], [ни́зка], [вʻʻід̑зсади́ти], [ду́жка], [пʻʻідше́фниĭ], [дос'агти́].
Тільки в словах вогколегкокігтінігтідігтяр звук [г], як правило, знеголошується: [во́г̯ко] і нерідко оглушується: [во́х̯ко]. Знеголошується також звук [д] у слові жердка: [же́рд̯ка].
2. Звук [в] вимовляється дзвінко, ніколи не замінюється звуком [ф]: [барв]. Навпаки, в кінці слова після голосного, в середині слова після голосного перед приголосним та на початку слова перед приголосним набуває більшої звучності і переходить у нескладотворчий [ў]: [браў], [поўтори́ти], [ўплиў].
Безголосий варіант [в], але без переходу в [ф] зустрічається тільки в кінці слова після двох глухих приголосних: [виедауни́цтв̯].
3. Префікс з-, як і прийменник, перед глухими приголосними переходить у [с-]: зцілити [с'ц'ілйти], з хати [схати].
4. Префікс роз- перед глухими приголосними у швидкому і нормальному темпі вимовляється як [рос-]: розказа́ти [росказа́ти]. Перед [с] здебільшого зберігається форма із [з]: [розси́пати]. У повільному темпі звучить роз-: [розказа́ти].
5. Префікс без- перед глухими у повільному і нормальному темпі вимовляється як [без-]: [беизпека]. У швидкому — як [бес-]: [беиспе́ка].
6. Глухі приголосні перед дзвінкими шумними в середині слів вимовляються як відповідні дзвінкі: боротьба́ [бород'ба́], вокза́л [воґза́л]. Також у тісних словосполученнях: о́сь де[о́з'де], хоч би́ [ход͡жби́].
7. Сполучення літер дж вимовляється як один звук [д͡ж]. Твориться він так само, як [ч], тільки з участю голосу: джерело́ [д͡жеиреило́], буджу́ [буд͡жу́].
На межі префікса і кореня правописне дж вимовляється як два звуки: [вʻʻід-жиема́ти] → [вʻʻід͡жжиема́ти]. Звук [д͡ж] тут виник із [д] внаслідок уподібнення.
8. Сполучення літер дз звучить як один приголосний [д̑з]. Твориться він так, як [ц], але з участю голосу: дзе́ркало [д̑зеркало], кукуру́дза [кукуру́д̑за].
На межі префікса і кореня правописне дз вимовляється як два окремих звуки: [пʻʻід-зві́тниĭ] → [пʻʻід̑ззві́тниĭ]. Звук [д̑з] тут постав із [д] унаслідок асиміляції.
9. Звук [г] в українській мові дзвінкий, гортанний (власне, глотковий), фрикативний приголосний: [голова́], [доро́га], [говори́ти].
10. Літературний [л]—передньоязиковий ясенний твердий сонант. Твердо він вимовляється в кінці слова та перед приголосним: [вʻʻіл], [полк], також перед голосними [а], [о], [у]: [клас], [блок], [клуб]. У цих же позиціях [л] виступає і м'яким. На письмі його м'якість позначається літерами ьяюбільпильнуватильохлякатилюди.
Перед [і] звук [л] вимовляється м'яко: [л'і́кар], [л'і́зти]. Перед голосними [е] та [и] поширена трохи пом'якшена (але не м'яка) вимова [л]: [ел˙ектриека], [л˙и́хо]. Цю середню між твердою і м'якою вимову словник не фіксує: [еле́ктриека], [ли́хо]. М'яка вимова [л] перед [е]: [ел'е́ктриека], [л'е́кц'іја] є грубим порушенням літературної норми. Не властивий літературній мові і дуже твердий задньопіднебінний [л], відомий у говорах західних областей. У кінці слова після глухого приголосного звук [л] буває безголосим: [бʻʻіно́кл̯' ].
11. Губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф] майже завжди тверді: [др'іб], [сип], [с'ім], [верф]. Напівпом'якшеними вони виступають у позиції перед [і]: [бʻʻіб], [пʻʻіл], [вʻʻін], [мʻʻіĭ], [фʻʻігу́ра], у словах типу [с'вʻʻа́то], [ц'вʻʻа́х], [д̑з'вʻʻакнути] та в деяких іншомовних словах: [бʻʻуро́], [пʻʻуре́].
12. Звук [ф] — губно-зубний щілинний глухий твердий приголосний, відомий лише в словах іншомовного походження: [факт], [фо́рма], [ареифметиека]. У діалектному мовленні цей звук часто замінюється двома звуками [хв] або одним [х]: [хвакт], [хво́рма], [хо́рма] [ареихме́тиека]. Спостерігається в говірках і зворотне явище — усталене звукосполучення [хв] вимовляється як [ф]: [фи́л'а], [фʻʻі́ртка], [фʻʻіст], [форо́ба]. Такі заміни не допускаються літературною мовою.
13. Приголосні [г], [к], [х], [ґ], як правило, тверді: [ги́чка], [ки́лием], [хи́триĭ], [ґи́ґнути], [ге́н'іĭ], [ке́л'ма], [хе́кати], [ґед̑з' ], [дороги́ĭ], [важки́ĭ], [глухи́ĭ] (ч. р.), [дороге́], [важке́], [глухе́'], [беириеги́], [думки́], [пастухи́], [д̑зи́ґи]. Напівпом'якшені вони тільки перед [і] та в окремих запозичених словах: [гʻʻі́рко], [кʻʻіне́ц' ], [хʻʻіба́], [кʻʻуве́т].
14. Шиплячі [ч], [д͡ж], [ш], [ж] в українській літературній мові тверді: [ча́ша], [чиета́ч], [чу́чеило], [чи́шчеиниĭ], [д͡жем], [меижа́], [лоша́], Напівпом'якшені вони в позиції перед [і]: [о́чʻʻі], [товариешʻʻі́], [ножʻʻі́]].
Подовжені шиплячі частіше вимовляються також напівпом'якшено: [кло́чʻʻ:а], [під: а́шʻʻ:а], [збі́жʻʻ:а]. Пом'якшена вимова шиплячих перед а дієслівного закінчення третьої особи множини: [бʻʻіж'а́т' ], [криеч'а́т' ], а також в іменниках середнього роду типу лоша: [лошʻʻа́], [курчʻʻа́], властива окремим говорам, не відповідає літературній нормі.
15. Приголосний [ц] у літературній мові здебільшого м'який: [молоде́ц' ], [ву́лиец'а], [реивол'у́ц'іја], [ц'а́мриена]. Твердий він завжди перед [е], [и]: [це́гла], [цим], а також у запозичених словах: [ца́риена], [плац], [пала́ц], [абза́ц] і окремих вигуках: [бац], [клац].
16. Звук [р] постійно твердий укінці слова й складу: [вʻʻіўча́р], [чеитве́р], [база́р], [кома́р], [л'і́кар], [суха́р], [з'вʻʻір], [тхі́р], [веирба́], [верхи́], ['гірки́ĭ], [мо́рква]. М'яка вимова [р] у цих позиціях: [базар' ], [л'ікар' ]; [вер'хи], [мо́р'ква], а також перед [а] в деяких словах: [кварти́р'а], [комо́р'а], [гр'ад], [р'ама] є діалектною, ненормативною.
На початку складу перед [і], звуками [а], [у], [о], що графічно передаються буквами я,ю та сполученням літер ьо, приголосний [р] вимовляється м'яко: [р'і́веин' ], [р'іг], [зор'а́], [пор'а́док], [р'аби́ĭ], [гр'у́кати], [вар'у́], [утр'о́х]. Тверда вимова [р] у цих позиціях: [риг], [зора́], [бу́ра], [пора́док], [вару́], [говору́], [л'і́кару], [утро́х], властива багатьом говорам, у літературному мовленні не допускається. У кінці слова після глухого приголосного звук [р] знеголошується: [теиатр̯].
17. Приголосні [д], [т], [н], [л], [з], [с], [ц], [д̑з] можуть м'якшитися в усіх позиціях: [д'а́д'ко], [бад'о́риĭ], [мʻʻід' ], [т'ул'па́н], [мит' ], [н'а́н'ка], [кʻʻін' ], [л'ут' ], [бʻʻіл' ], [з'ат' ], [лаз' ], [с'уди́], [вʻʻіс' ], [ц'ац'ка], [мʻʻіц' ], [ґед̑з' ].
Найм'якшими є [д' ], [т' ], [н' ], [л' ]. Звуки ж [з' ], [с' ], [ц' ], [д̑з' ]—тільки пом'якшені. Дуже м'яка, трохи шепелювата їх вимова: [на во́з'ж'і], [с'ш'і́но], [ц'ч'іна́], відома в південно-західній діалектній групі, не становить літературної норми.
18. Приголосні [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед [і], що походить з давнього [о] та прикметникового закінчення -ыѣ, вимовляються здебільшого м'яко: [сиен'іў], [под'і́л], [з'ір], [л'іĭ], [с'іл' ], [ра́д'існиĭ], [зеиле́н'і], [си́т'і], [би́т'і]. Проте в цих позиціях можлива також тверда їх вимова: [сиеніў], [сіл' ], [радісниĭ], [зеиле́ні] і напівпом'якшена: [сиенʻʻіў], [сʻʻіл' ], [ра́дʻʻісниĭ], [зеиле́нʻʻі]. З метою нормалізації вимови цих приголосних перед [і] з [о] та -ыѣ словник рекомендує тільки м'який варіант.
19. Твердо вимовляються зубні приголосні на межі частин абревіатур та на стику слів [пѐдінстиету́т], [брат і сеистра́], а також звичайним темпом на межі префікса і кореня: [беизімен: иĭ].
20. Приголосні [з], [с], [д̑з], [ц], [н], [л], [д], [т] перед м'якими цієї ж групи вимовляються м'яко: [ку́з'н'а], [с'н'іг], [молод̑з'ц'і́], [миец':і], [рад'а́н'с'киĭ], [гʻʻі́л'ц'і], [д'н'і], [д'л'а], [пу́т'н'і], [т'л'і́ти], але: на [во́лз'і].
Звуки [д], [т], [з], [с] перед кінцевим м'яким основи прикметників твердої групи у формах давального й місцевого відмінків однини та називного відмінка множини переважно не пом'якшуються: [наро́дн'іĭ], [па́мјатн'іĭ], [о́бразн'іĭ], [барви́ст'іĭ]; [наро́дн'іĭ], [па́мјатн'і], [о́бразн'і], [барви́ст'і]. Хоч тут можлива і м'яка вимова: [наро́д'н'іĭ], [па́мј'ат'н'іĭ], [о́браз'н'іĭ], [барви́с'т'іĭ]; [наро́д'н'і], [па́мјат'н'і], [о́браз'н'і], [барви́с'т'і].
Приголосні [з], [с], [ц], [д̑з] можуть пом'якшуватися і перед напівпом'якшеми губними: [з'вʻʻір], [с'вʻʻато], [с'вʻʻіт], [с'мʻʻіх], [ц'вʻʻах], [д̑з'вʻʻа́кати].
Зубні в кінці префікса перед м'якими зубними звичайно не пом'якшуються: [беизд'іја́л'ниĭ], [пʻʻідл'і́зти], [розд'ага́ти], [розл'ін'і́јати], [розс'і́јати], але[роз':а́вити].
Пом'якшуються тільки префіксальний [д] перед [д' ], [т' ], [н' ]: [вʻʻід':іли́ти], [над'т'і́сувати], [пʻʻд'н'іма́ти], також [д̑з], [с] перед [с' ], [ц' ]: [пʻʻд̑з'с'істи] [вʻʻід̑з'ц'іл'а́], [с'і́кти], [с'ц'іди́ти] та префікс с- перед [т' ]: [с'т'і́сувати], [с'т'а́гувати].
21. Приголосні [т' ], [д' ] вимовляються без свистячого відзвуку: [т'і́сно], [мит' ], [д'і́ло], [мʻʻід’ ]. Вимова їх з призвуками [ц'], [д̑з']: [т'ц'і́сно], [д'д̑з'і́ло]—не властива українській літературній мові. Лише в позиції після [с' ], [з' ] звуки [т' ], [д' ] мають відзвуки [ц'], [д̑з']: [чи́с'т'ц'], [јі́з'д'д̑з']. Цього відтінку вимови словник не фіксує.
22. Звук [д' ] перед [д], а також шиплячими зберігає свою м'якість: [бу́д'де], [бу́д'чиĭ], [бу́д'шчо]. Також [т' ] перед [т]: [тра́т'те]. Проте відома і тверда їх вимова в цих позиціях: [бу́д: е], [бу́д͡жчиĭ], [бу́д͡жшчо]; [трат: е]. Диспалаталізованого варіанта словник не транскрибує.
23. Подовжені приголосні, що розвинулися в давньоукраїнській мові внаслідок уподібнення звука [ј] попереднім м'яким приголосним: знанняріллятіннюллю, а також подвоєні (здвоєні) в результаті збігу: оббитизаконний вимовляються як один довгий звук: [знан':а́], [об: и́ти]. Так само вимовляються і не закріплені орфографією подовжені приголосні, що постають унаслідок асиміляції: вітчи́зна [вʻʻіч: и́зна], болі́тце [бол'іц: е], ви́нісши [ви́н'іш: и], зжува́ти [ж: ува́ти], бере́шся [беире́с':а], беріться [биер'і́ц':а].
Асиміляція груп приголосних[ред. | ред. код]
24. Багато груп приголосних зазнають у вимові асимілятивних змін. Унаслідок регресивного уподібнювання відбуваються такі зміни в звукосполученнях:
  • с + ш→[ш:]: ви́рісши [ви́р'іш: и]
  • з + ш в середині слова → [жш]: ви́візши [ви́вʻʻіжши], на початку слова [ш:]: зши́ти [ш: и́ти]
  • з + ж → [ж:]: зжо́вкнути [ж: о́ўкнути], безжа́лісний [беиж: а́л'існиĭ]
  • з + ч в середині слова → [жч] безче́сний [беижче́сниĭ], на початку слова → [шч]: зчи́стити [шчи́стиети]
  • з + дж →[жд͡ж]: з джерела́ [жд͡жеиреила́]
  • ш + с' → [с':]: милу́єшся [миелу́јиіс':а]
  • ж + с' → [з'с' ]: зва́жся [зва́з'с'а]
  • ч + с' → [ц'с' ]: не моро́чся [моро́ц'с'а]
  • ш + ц' → [с'ц' ]: на до́шці [на до́с'ц'і]
  • ж + ц' →[з'ц' ]: на сму́жці [смуз'ц'і]
  • ч +ц' → [ц':]: у ху́сточці [ху́стоц':і]
  • На межі слів приголосні [ш], [ж], [ч] перед [с' ], [ц' ] не зазнають асимілятивних змін: [ваш с'інок'і́с], [де ж с'і́сти], [п'ідко́р'увач ц'ілиени́]
  • д + с → [д̑зс]: ві́дступ [вʻʻі́д̑зступ]
  • д + ц → [д̑зц]: відцура́тися [вʻʻід̑зцура́тиес'а]
  • д + ш → [д͡жш]: відшліфува́ти [вʻʻід͡жшл'іфува́ти]
  • д + ч → [д͡жч]: відчини́ти [вʻʻід͡жчиени́ти]
  • д + ж → [д͡жж]: віджива́ти [вʻʻід͡жжиева́ти]
  • д + з → [д̑зз]: ві́дзвук [вʻʻі́д̑ззвук]
  • т + с → [ц]: бра́тство [бра́цтво]
  • т +ц → [ц:]: кори́тце [кори́ц: е]
  • т + ш у нормальному темпі мовлення → [чш]: бага́тшати [бага́чшати], у жвавому мовленні → [ч:]: [бага́ч: ати]
  • т+ч → [ч:]: квітча́ти [квʻʻіч: а́ти]
25. При вимові відбувається також спрощення в групах приголосних:
  • нт + ськ → [н'с'к]: студе́нтський [студе́н'с'кий]
  • ст + ськ у звичайному темпі → [с'к]: туристський [тури́с'кий], у повільнішому → [с':к]: [тури́с':кий]
  • нт + ст → [нст]: аге́нтство [аге́нство]
  • ст + ц' → [с'ц' ]: арти́стці [арти́с'ц'і], у старанній вимові→[с'ц':]: [арти́с'ц':і]
  • ст + ч → [шч]: невістчин [неивʻʻі́шч иен]
  • ст + д → [зд]: шістдесят [шʻʻіздеис'а́т]
  • ст + с → [с:]: шістсот [шʻʻіс: о́т]
  • слово п'ятдесят вимовляється без подовження звука: [пйадеис'а́т]
  • Сполучення чн у деяких[2] народно-побутових словах вимовляється як [шн]: [со́н'ашниĭдень, [ја́шн'ікрупи, [смашна́ јаје́шн'а], [пшеини́шнијхліб, [моло́шнакаша.
Малюнки взято зі спільноти ФБ за цим гіперпосиланням

   
Страницы: Пред. 1 2 3 4 5 6 След.
Читають тему