Повернутись до звичного вигляду


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Educational Era

Педагогічна преса

Управління освіти та науки Рівненської ОДА

Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (РОІППО)

Освітній навігатор

Рівненська МАН

Яким має бути контроль знань у школі?

Яким має бути контроль знань у школі?

Матеріал читаємо нижче або переходимо за цим гіперпосиланням.

Зрозуміло, що для того, щоби оцінити, чому навчається дитина, потрібно з якоюсь періодичністю перевіряти, що вона знає та вміє.
Традиційно це робиться на уроках один раз на два-три дні, контрольними роботами по два рази на чверть, та іспитами по закінченні певного періоду.
Але останнім часом виявилося, що на результати іспитів впливає багато чинників, і часто на іспитах оцінюються не знання та вміння, а якісь другорядні фактори.
При цьому до результатів іспитів прив’язана подальша доля випускників шкіл, а результати становляться предметом маніпулювання.
Відмовитись від іспитів? А що натомість?
Щоби розібратись в темі, ми традиційно запропонували фахівцям, причетним до освіти, декілька запитань:
  1. Чи справляється існуюча атестаційна система з завданням адекватного визначення рівня знань та вмінь учнів? Які позитиви та негативи є в існуючій екзаменаційно-тестовій системі?
  2. Як можна вдосконалити існуючу систему?
  3. Чи можна оцінювати рівень знань і умінь взагалі без іспитів?
  4. Чи можна взагалі відмовитись від контролю?
НА ЖАЛЬ, КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ ЗНАНЬ НЕ ГАРАНТУЄ УСПІШНУ ПРОФЕСІЙНУ КАР'ЄРУ УЧНІВ
НАТАЛІЯ ШУЛЬГА,
професор, заступник директора  у Дипломатичн ій  академі ї  України імені Геннадія Удовенка при МЗС , головний експерт групи "Освіта. Наука. Інновації" Реанімаційного Пакету Реформ (фото Ігора та Ніни Гайдай)

– Чи справляється існуюча в шкільній освіті система контролю рівня знань та вмінь учнів зі своїм основним завданням?
– Це питання непросте. Тому що кожний вчитель ніби і слідує загальним методичним рекомендаціям, але все-таки різні вчителі-предметники мають різні інструменти контролю засвоєння знань.
Наприклад, мовники дуже часто використовують короткі мовні вправи плюс домашнє завдання.
Якщо брати природничників, то там ситуація на сьогоднішній день незрозуміла. Тому що як таких лабораторних робіт уже давно немає.
Тому тут контроль знань зводиться фактично виключно до якихось теоретичних, віртуальних розмов, які нічим не підкріплені.
Якщо брати гуманітарну сферу, наприклад, історію, там теж незрозуміло, яким чином контролювати.
Це все здебільшого залежить від дару і знань самого вчителя, його вміння так побудувати навчальний процес, щоб він був цікавий і одночасно містив компоненти контролю.
І іспити звичайно є стандартною і найбільш прийнятою в усьому світі формою контролю.
Від іспитів навряд чи можна відмовитися. Питання тільки, – з якою періодичністю такі іспити повинні відбуватися?
Бо якщо є тільки один іспит в кінці року або в кінці закінчення середньої школи та перед старшою, – це навряд чи є достатнім. Учні ніяк не тестуються протягом року, ніяк не контролюються, а потім в кінці один іспит – його результат може бути непередбачуваним.
Але якщо грамотно будується навчальний процес, і є проміжні випробування, то учні звикають до цього процесу і спокійніше ставляться до кінцевого іспиту. Просто тому що вони завжди можуть повернутися до попередніх випробувань і продивитися і тип питань, і способи оцінювання.
Фактично вони будуть спокійнішими на останньому, вирішальному іспиті.
– Але ж зрештою вся атестаційна система в державі "заточена" скоріше на те, щоб обслуговувати відбір до вишів?
– Це ми вже говоримо про стандартизований тест, який складають всі учні в єдиний для всіх день по єдиному для всіх предмету. Таким чином в державі робиться зріз рівня підготовки учнів в різних районах і містах. Це вже зовсім інша річ.
Якщо ми говоримо про контроль під час навчання в різних класах по різних предметах, це є варіабельною частиною. Ви не зможете застосовувати ті самі підходи і в мовних предметах, і в природничих. Вони будуть різні – і по смислу, і по типу, і по формі, і по наповненню. Тому тут важко порівнювати.
А стандартизований тест тому й запроваджений, що він повинен показати загальну картину рівня підготовки учнів з розподілом по всій країні. Причому одномоментно.
Стандартизований тест тому й запроваджений, що він повинен показати загальну картину рівня підготовки учнів з розподілом по всій країн. Фото luckybusiness/Depositphotos
До речі, у нас в наступному році вперше буде застосовано міжнародний стандартизований тест PISA. Його будуть складати 15-річні діти. Це навичковий тест. Завдання в ньому є більш практичними, ніж віртуальними та теоретичними.
Це буде дуже важлива подія, тому що цей тест відобразить не просто якість запам'ятовування предмету, а володіння знаннями для вирішення проблем і задач практичного життя.
Ви ж розумієте, чому іспити потрібні, – тому що вони стимулюють і педагогічну науку, і методологію, і зміни в ціннісній орієнтації. А також відразу показують, де у нас є вузькі місця.
– Чи існуюча система іспитів справляється з задачею адекватного визначення рівня знань та вмінь учнів?
– Ви маєте на увазі ЗНО чи звичайні шкільні іспити?
– Це ж пов'язані речі.
– Вони пов'язані. Але якби ЗНО були в формі звичайних шкільних іспитів, то у нас результати по всій країні були би більш менш однакові з коливанням в 5%.
А зараз ЗНО показує величезний розкид результатів. При тому, що на рівні сільської чи районної школи результати в учнів можуть бути достатньо непогані, – при стандартизованому тестуванні вони частіше за все показують набагато гірші результати.
І щоби в цій сфері щось змінювати, це важливо усвідомлювати. Саме тому й потрібний стандартизований підхід до іспитів.
В деяких розвинутих країнах при вступі в університет або коледж враховується не тільки стандартизований бал тесту. Деінде розглядається ще середній бал атестату.
Американці, у яких немає вступних іспитів, наприклад, дивляться на динаміку середнього показника за останні три роки навчання у школі.
Вони хочуть бачити, чи учень в останні роки проявляв більшу мотивацію до навчання, чи він був просто стабільно гарним учнем, чи у нього були погані оцінки, а стандартизоване тестування він склав успішно, чи навпаки.
І я вбачаю в цьому великий сенс. Тому що прояв мотивації до навчання в останні роки старшої школи є дуже важливим показником, чому далі варто продовжувати освіту у виші.
– Чи є ЗНО адекватним інструментом для визначення того, кому далі йти у вищу освіту?
– Це є адекватним інструментом. Але я наголошую, – вважаю, що не тільки результат ЗНО повинен враховуватися.
На жаль тих, хто розділяє цю ідею, дуже мало – і серед педагогів, і серед політиків, і серед чиновників міністерства.
Більшість вважає, що це повинен бути єдиний показник. Більш того, за цим показником потім будуть робити рейтинг університетів і навіть планують давати фінансування.
Але хто складає тести ЗНО? Це все одно вчителі, методисти, дослідники в педагогічній сфері і представники педагогічної академії, професура і так далі. Тобто фактично цей тест складається тими самими викладачами, які потім відповідають за ці результати.
ПОСТОЯННО КОРРЕКТИРУЕМЫЙ ИНДИВИДУАЛЬНЫЙ ПЛАН РЕБЕНКА – ДОСТОЙНАЯ АЛЬТЕРНАТИВА ЭКЗАМЕНАЦИОННО-ТЕСТОВОЙ СИСТЕМЕ
МАКСИМ БАКШАЕВ,
идейный вдохновитель Клуба Исследователей Детства

– Справляется ли существующая тестово-экзаменационная система с задачей адекватного определения знаний учащегося?
– Если мы хотим проверить, насколько ребенок может запомнить стих или формулу, то да, справляется. Ребенок выучил, сдал, забыл.
Наша школа фактически ориентирована на запоминание и проверку того, как ребенок запомнил. По этой схеме насколько ты это заучил, зазубрил, настолько ты и получаешь оценку.
– Есть ли позитивы в существующей экзаменационно-тестовой системе?
– Возможно, критическое мышление детей.
Во всей этой кривой и неправильной системе дети, особенно в последнее время, не понимают, зачем это учить. "Я же это выучу и забуду, зачем мне это?!".
В результате дети очень критично начинают относиться к школе и ко всей образовательной системе. Тут можно поставить смайлик.
– Можно ли усовершенствовать существующую систему?
– Конечно, очень даже можно. На самом деле детям, да и всем нам, нужна обратная связь. Особенно в том возрасте, когда мы активно растем.
Если мы ставим какие-то цели, то обратная связь нужна нам для определения того, насколько успешно мы к этим целям движемся.
– Можно ли оценивать уровень знаний и умений без экзаменов?
– Да. Например, в проектной деятельности. А впрочем, даже и в бытовой...
Ребенок что-то делает, например, рисует, а ты смотришь и получаешь для себя обратную связь.
По результатам его деятельности ты можешь сказать об уровне развития тех или иных его навыков.
– Провокационный вопрос: можно ли вообще отказаться от контроля знаний в образовании?
– Здесь все зависит от целей школы. Если цели правильные, школа ориентирована на индивидуальное развитие ребенка, то, наверное, можно.
Опять же, что понимать под словом "контроль". Если заменить его другим словом, например, словом "наблюдение", – и не контролировать, а просто наблюдать и получать обратную связь, – тогда контроль не нужен.
– Когда я говорю об отсутствии контроля, я имею в виду ситуацию, когда ты все время включен в ребенка. Вы все время что-то делаете вместе. И ты точно знаешь, что вы делаете правильно.
Есть такое внутреннее знание без слов, знание, не разложенное по полочкам.
И вот когда ты проходишь какой-то путь вместе с ребенком, тебе совсем неважно, что он умеет или делает, потому что ты знаешь, что он прошел правильный путь.
– Нужно учитывать уровень развития общества. Потому что на данном этапе помимо ребенка есть родители, и если мы не отчитываемся перед государством, то по крайней мере родителям мы должны давать убедительную обратную связь.
Не так важен контроль знаний, умений, оценок и всего, как обратная связь по развитию ребенка, в первую очередь по развитию его социальных навыков.
Такая обратная связь может быть реализована через индивидуальный план ребенка. Главная его задача – отражать не столько приобретаемые им знания и умения, сколько выстраивать последовательность решаемых задач и достигаемых целей.
Сейчас у него, например, стоит задача преодолеть ощущение жесткой границы между собой и миром. Через две-три недели после того, как эта задача была поставлена, учитель говорит, что за это время он сильно продвинулся, поэтому задачу надо переформулировать. Например, что ему нужно научиться легко прикасаться к вещам.
Очень важно, чтобы такой индивидуальный план не превратился в инструмент прессинга ребенка. Нужно быть готовыми постоянно корректировать его в зависимости от складывающейся ситуации. План под ребенка, а не ребенок под план!
И тогда по окончанию того или иного периода этот план будет содержать в себе перечень всех решенных ребенком за этот период задач.
И это достойная альтернатива существующей экзаменационно-тестовой системе контроля уровня знаний и умений.
ОБ’ЄКТИВНА ОЦІНКА РІВНЯ ЗНАНЬ – ЦЕ ФІКЦІЯ, ЇЇ НЕМАЄ І БУТИ НЕ МОЖЕ
ЯРОСЛАВ КОВАЛЕНКО,
директор в альтернативній демократичній школі  Dixi

– Чи справляється існуюча екзаменаційно-тестова система з завданнями адекватного визначення рівня знань учнів?
– Ні, не справляється. І чи є позитиви? Можливо, є, але очевидно, що не в "адекватному визначенні".
– Що можна вдосконалити в існуючій системі?
– У мене немає відповіді. Думаю, що не те, що від неї необхідно відмовитися взагалі. Але вдосконалення – це не те, що вирішить проблему.
– Чи можна оцінювати рівень знань і умінь взагалі без іспитів?
– Можна, звичайно. Як правило, найкращий варіант – це оцінювати рівень знань та вмінь по практичних ситуаціях, по можливості дитини справлятися з конкретними викликами.
Не суто теоретичне вирішення якихось задач, а щось практичне. Це найкращий варіант.
Тоді видно, наскільки дитина в змозі використовувати всі свої ресурси для того, щоб справитися чи не справитися.
– Можете навести якісь приклади?
– Елементарно, в разі, якщо необхідно перевірити знання української мови, то якщо дитина зможе залишити комусь письмові пояснення і так, щоб інша людина їх зрозуміла і виконала, значить дитина володіє українською мовою.
В разі якщо дитина зможе прочитати інструкцію і щось за нею зробити, значить вона може читати.
– Чи можна взагалі відмовитися від ідеї контролю? Тобто взагалі не намагатися взнавати цей рівень знань і вмінь?
– Я взагалі не вірю, що реально перевірити рівень знань і вмінь і звести до якоїсь цифри. Це не звучить для мене реально.
Потім – навіщо контролювати? Для того, щоб перевірити, наскільки працює чи не працює якась методика, технологія, книжка, конкретна дитина?
Будь-який викладач, який працює безпосередньо з дитиною, приблизно розуміє, де вона їздить. В спілкуванні, по усвідомленню в очах. В разі, якщо ця людина має достатній рівень контакту з цією дитиною.
Якщо ж вчитель не має цього достатнього рівню контакту з дитиною, то вона чи він мусить вдаватися до контрольних робіт.
Проте це фікція стосовно того, що інформація, яку він отримає з цих контрольних робіт, має якусь релевантність.
В принципі, якщо відповідати на ваше запитання, – можна. Якщо зменшити кількість учнів у класі та збільшити рівень індивідуальної роботи, тоді вчитель і так буде розуміти, як у дитини справи.
– Батькам же теж потрібно знати, як просувається дитина і чи просувається вона взагалі?
– Рівень знань, вмінь, навиків людині, яка безпосередньо не працює з дитиною, взагалі неможливо взнати будь-якими методами.
А для людини, яка працює з дитиною, то можливо взнати відсотків, думаю, на 30. Тому що розвиток знань, вмінь і навичок відбувається нелінійно. То вверх, то вниз, крок назад, два кроки вперед, ще два кроки в бік.
Оцінювати і вірити в таку оцінку – це статистично дуже невірно в цілому.
ЧИТАЙ ТАКОЖ:


Фізика каже, що неможливо в кожен конкретний момент сказати, де зараз знаходиться електрон. Тому що дуже високий рівень непередбачуваності цього всього.
І це ми говоримо про якусь конкретну фізичну штуку.
Яким чином тоді ми можемо оцінювати в кожен конкретний момент часу такий спектр нематеріальних речей, як рівень знань абсолютно різних дітей?
Це в принципі можливо лише з метою заспокоєння або, навпаки, занепокоєння батьків.
Якщо батькам кажуть "ваша дитина добре справилася" – вони не переживають. Або "ваша дитина погано справилася" – "ой, треба напрягтися". Жодна з цих двох реакцій не є адекватною дійсності.
Об’єктивна оцінка – це фікція, її немає і бути не може. Як можна дітей з зовсім різним когнітивним профілем оцінювати на однакову цифру 4?
Так, вони в принципі отримують по 8 балів, але це ж просто середня температура по лікарні, яка не відображує нічого.
– Як це вирішується у вас в школі?
– Ніяк. Ми не контролюємо рівня знань. Звичайно, в кінці року діти складають іспити і отримують якісь оцінки. Просто вони вимушені це робити, оскільки зареєстровані на екстернатурі або на дистанційному навчанні.
– Але не з метою контролю, а скоріше з метою захиститися від вимог держави?
– Так, держава для якоїсь частини батьків ще має значення. Але я сподіваюся, що не для самій значній.
Я особисто час від часу цікавлюся результатами іспитів. Просто так, з точки зору спортивного інтересу. А що там, як там оцінки? Хороші – добре. Погані – добре, хай будуть погані. Немає оцінок – теж нормально.
Тобто це не має ніякої релевантності для мене, як для людини, яка управляє системою.
Кожні пару місяців ми проводимо контрольні для наших дітей, але ми їх не оцінюємо. Ми просто обговорюємо це з батьками час від часу і для себе щось розуміємо.
Але дуже приблизно.
Просто тому що, з нашої точки зору, метою школи є не отримання знань, а становлення та розвиток людини. Зрозуміло, що там якісь знання "налипають". Але це не головне.
Євген Лапін , співзасновник альтернативної школи "Скворечник", спеціально для УП.Життя

Титульна світлина Depositphotos