Газопровід «Сила Сибіру-2» став несподіваним фактором у великій енергетичній грі. Ще донедавна Китай демонстративно уникав участі у цьому проєкті, змушуючи Кремль роками вмовляти. Але на початку вересня у Пекіні було підписано меморандум про будівництво. І хоч грошей від китайців Москва не отримала, сам факт згоди відкриває нову фазу у протистоянні США, КНР та РФ. Для України це сигнал: війна не наближається до швидкого завершення, а торги навколо газу стають частиною глобальної угоди.
Китай грає на підвищення ставок
Для Росії китайський ринок — це фактично останній шанс компенсувати втрату Європи. У 2024 році Москва продала КНР газу на $12 млрд, але за ціною майже удвічі нижчою, ніж у ЄС. «Сила Сибіру-2» мала б збільшити ці обсяги, однак Пекін роками відмовлявся від співпраці, натякаючи на сміховинну ціну у $60 за тисячу кубів. Тепер же він погоджується на меморандум, але грошей на будівництво не дає, фактично змушуючи Газпром брати всі витрати на себе.
Цей крок відбувся не випадково: саме під час саміту ШОС+, де обговорювалися нові маршрути туркменського газу до Європи. І тут Китай зробив багатозначний хід — з одного боку, дозволив Росії говорити про «нову епоху партнерства», а з іншого — відкрив двері для Центральної Азії. Таким чином Пекін показує: Москва тепер у нього на гачку, а її роль у майбутній архітектурі енергетики буде другорядною.
Україна між ризиками та можливостями
Для Києва «Сила Сибіру-2» означає посилення залежності Москви від Китаю і водночас відхід Кремля від будь-яких реалістичних переговорів про мир. Росія отримала аргумент для торгу зі США — мовляв, ми маємо альтернативу Європі. Насправді ж це лише ще один доказ слабкості: газові угоди тепер укладаються на умовах Пекіна.
Водночас відкриваються нові перспективи для України. Якщо Туркменістан та Азербайджан реалізують транскаспійський маршрут і виведуть свій газ на ринок ЄС, позиції Росії послабляться ще більше. Європа зможе продовжити політику відмови від російського імпорту до 2027 року, а Україна — претендувати на роль транзитної території для нових потоків. Туреччина вже активно готується до статусу енергетичного хабу, і Київ має шанс приєднатися до цього процесу.
Перспектива для України очевидна: війна затягнеться, адже Москва намагатиметься використати газ як аргумент у переговорах. Але водночас глобальні зміни на ринку створюють нові вікна можливостей. І тепер головне завдання — не залишитися осторонь, коли Китай, США та Туреччина ділять нову енергетичну карту світу.
